image01
Міська електростанція
image01
Буд. Лєщинського
image01
Вулиця Соборна
image01
Земська лікарня
image01
Магазин «Комунар»
image01
Олександрівська земська управа
image01
Будинок по вул. К. Лібкнехта
image01
Готель «Росія»
image01
Будинок купця Тавоніуса
image01
Вул. Олександрівська
image01
Народний будинок
image01
Вокзал «Олександрівськ»
image01
Олександрівська в’язниця
image01
Водонапірна башта
image01
Покровська Соборна Церква

Змінити розмір шрифта

Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер
Банер

Голодомор 1932-1933 років

Банер

Методичні рекомендації з питань запобігання та врегулювання конфлікту інтересів

Банер

До Дня пам’яті та примирення та Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війнів

Банер

Архіви до 200-річного ювілею Великого Кобзаря

Банер

Я маю право!

Банер

Корисні посилання:

Історія архіву

Увага! Відкрито в новому вікні. Друкe-mail

З історії архівної справи на Запоріжжі


До 1917 р. в Російській імперії не існувало державних архівів, документи перебували на відомчому зберіганні в адміністративних, військових, судових установах, в конфесійних, приватних та родинних архівах. Початок організації архівної справи поклало створення у вересні 1917 року Бібліотечно-архівного відділу у складі Департаменту мистецтв Генерального секретарства освіти Української Центральної ради, головним завданням якого стала підготовка архівної реформи та формування системи державних архівних установ. Проте ці плани не були реалізовані.

Практичні заходи щодо централізації та націоналізації архівної справи почали здійснюватися після остаточного встановлення в Україні радянської влади відповідно до декрету РНК РРФСР «Про реорганізацію і централізацію архівної справи» (1918 р.). Основи архівної політики радянського уряду було викладено у «Тимчасовому положенні про архівну справу», затвердженому РНК УСРР 20 квітня 1920 р. Всі архіви, в т.ч. і приватні документальні зібрання, оголошувалися загальнонародним надбанням. Архіви ліквідованих установ, а також архівні документи діючих установ і організацій передавалися у повне розпорядження архівних секцій при губернських відділах народної освіти, встановлювалася відповідальність у законодавчому порядку за знищення і продаж архівів. Виконання цієї постанови уряду УСРР покладалося на Архівний відділ ВУКОПМИСу, реорганізований у квітні 1921 р. у Головне архівне управління при Наркомосвіті УРСР (Головарх), з січня 1923 р. - в Українське центральне архівне управління (Укрцентрархів) при ВУЦВК, з листопада 1925 р. - в Центральне архівне управління (ЦАУ) УСРР.

Постановою РНК УСРР від 31 жовтня 1922 р. «Про охорону архівів» оголошувалося створення єдиного Державного архівного фонду (ЄДАФ).

Розвиток архівної справи на Запоріжжі пов'язаний з ім'ям відомого краєзнавця, етнографа та історика, дослідника «запорозьких старожитностей» Якова Павловича Новицького. Працюючи ще у складі Катеринославської губернської вченої архівної комісії (1903-1916) він проводив велику роботу щодо збору документальних архівних джерел та ініціював питання створення крайового архіву. Призначення його на офіційні посади у структурі Запорізького губернського відділу освіти сприяло вирішенню питання створення місцевого архіву. У 1921 р. він очолив музейну секцію Запорізького губернського відділу народної освіти зі сховищем архівних документів, в лютому 1922 р. призначений на посаду завідувача архівом за сумісництвом, а з серпня 1922 р. – очолив губернське архівне управління. Комплектування архівосховища документами ліквідованих установ дореволюційного періоду стало першим кроком у створенні архіву як самостійної установи.

Ліквідація губернії у листопаді 1922 р., а з березня 1923 р. - повітів і, відповідно, губархіву, невирішена проблема архівного приміщення негативно вплинуло на подальший збір і забезпечення збереженості архівних документів. Зібрані архівні документи фактично залишалися під особистою опікою Якова Павловича Новицького.

Організоване виявлення і концентрація архівних матеріалів на Запоріжжі почалося після змін адміністративно-територіального поділу, створення в Україні округів, що привело і до реформування архівної системи. На підставі постанови РНК УСРР від 10 червня 1925 р. «Про структуру і мережу архівних установ» в серпні 1925 р. були створені Запорізьке та Мелітопольське окружні архівні управління. Основними напрямками діяльності архівних управлінь було виявлення архівів волосних і сільських управлінь, архівів ліквідованих установ, упорядкування архівних фондів, утилізація документальних матеріалів, створення газетного фонду. На кінець 1925 р. Запорізький окружний архів нараховував 27 фондів державних установ і промислових підприємств періоду до 1917 р. та 18 фондів післяреволюційного періоду.

Кінець 1930-х років позначився проведенням нової адміністративно-територіальної реформи в Україні та ліквідацією округів, що привело і до реорганізації мережі архівних установ. Запорізьке та Мелітопольське окружні архівні управління реорганізовані в місцеві архівні управління. Згідно з постановою ВУЦВК від 09 лютого 1932 р. місцеві архівні управління з березня 1932 p. були перетворені на Запорізький та Мелітопольський державні історичні архіви як науково-дослідницькі установи з підпорядкуванням Дніпропетровському обласному архівному управлінню. На місцях створюється мережа міських і районних архівів, куди почали надходити на зберігання документи сільських, міських і районних організацій.

З утворенням 10 січня 1939 р. Запорізької області Запорізький державний історичний архів реорганізовано в Запорізький обласний державний історичний архів, а Мелітопольський – у його філію з підпорядкуванням новоствореному Запорізькому обласному архівному управлінню Запорізького облвиконкому. У 1939 р. на зберіганні в архіві знаходилося 159 фондів періоду до 1917 р. та 1087 фондів радянського періоду загальним обсягом 229448 справ.

Документи партійних органів зосереджувалися в обласному партійному архіві Запорізького обкому Компартії України.

З березня 1939 р. відання архівними установами передавалося НКВС УРСР. Наслідком включення архівів у систему органів НКВС була строга централізація і секретність. Засекреченими виявилися не тільки документи, які складали державну або військову таємницю, але й відомості про роботу самих архівів. Складалися секретні архівні путівники (під грифом «для службового користування»), секретні збірники документів.

За «Положенням про Державний архівний фонд СРСР» від 29 березня 1941 р. архів перейменовано на Державний архів Запорізької області (ДАЗО).

У роки нацистської окупації області в 1941-1944 рр. Державний архів Запорізької області і його філія в м. Мелітополі тимчасово припинили свою діяльність, після звільнення території області архіви відновили свою роботу.

В період так званої хрущовської відлиги (з середини 50-х років) вживались заходи щодо розвитку основної функції архівів – задоволення потреб суспільства у ретроспективній інформації, поліпшення зберігання і використання архівних матеріалів. Постановою Ради Міністрів УРСР від 18 квітня 1956 р. «Про заходи по впорядкуванню режиму зберігання і кращому використанню архівних матеріалів міністерств і відомств Української РСР» дозволялося публікація і всебічне використання архівних матеріалів, видання путівників, описів та оглядів архівних фондів.

Відповідно до постанови ЦК КПУ і Ради міністрів УРСР від 11 квітня 1960 р. архівні установи виведені із системи МВС УРСР та підпорядковані Архівному управлінню при Раді Міністрів УРСР.

З липня 1960 р. Державний архів Запорізької області і його філіал у м. Мелітополі, міські та районні архіви області перейшли у підпорядкування Запорізького обласного архівного відділу Запорізького облвиконкому.

В грудні 1973 р. ліквідовано філіал архіву у м. Мелітополі, понад 1 тис. фондів 121 тис. справ філіалу надійшли на зберігання до ДАЗО.

З квітня 1974 р. архівні установи підпорядковуються Головному архівному управлінню при Раді Міністрів УРСР.

З ліквідацією архівного відділу Запорізького облвиконкому відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 26 липня 1988 р. його функції управління архівною справою і діловодством на території області передано Державному архіву області.

Відновлення державної незалежності України (1991 р.) поклало початок новому етапові у розвитку архівної справи, відродженню її національних традицій, демократизації архівної системи. Відбувся процес інтеграції вітчизняних документальних надбань в Національний архівний фонд, що отримало законодавче закріплення 24 грудня 1993 р. з прийняттям Верховною Радою України Закону «Про Національний архівний фонд і архівні установи». Закон визнав НАФ складовою частиною вітчизняної і світової історико-культурної спадщини та інформаційних ресурсів суспільства, поставив його під охорону держави і зафіксував державні гарантії його зберігання, примноження і використання.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України «Про передачу архівів Компартії України в підпорядкування Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України» від 27 серпня 1991 р. та рішення Запорізької обласної ради від 26 вересня 1991 р. документальний фонд обласного партійного архіву було передано Державному архіву області, що об’єднало архівні фонди та поклало край паралельному існуванню партійного та державного архівних фондів.

Упродовж 1992 − 1999 рр. архівні установи були підпорядковані Головному архівному управлінню при Кабінеті Міністрів України, з березня 1999 р. − Головному архівному управлінню України, з грудня 1999 р. − Державному комітету архівів України, з грудня 2010 р. − Державній архівній службі України.

Сьогодні Державний архів Запорізької області є структурним підрозділом Запорізької обласної державної адміністрації, підзвітний та підконтрольний облдержадміністрації та Державній архівній службі України.

Основні функції Державного архіву:

забезпечення реалізації державної політики на території Запорізької області у галузі архівної справи та діловодства;

здійснення управління архівною справою і діловодством на території Запорізької області, координація діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності у питаннях архівної справи і діловодства;

внесення до Національного архівного фонду архівних документів, що мають місцеве значення, ведення обліку та постійне зберігання цих документів, а також використання відомостей, що в них містяться;

здійснення контролю за діяльністю архівних установ і служб діловодства, забезпечення додержання законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи;

проведення науково-методичної роботи в галузі архівознавства, документознавства та археографії, впровадження досягнень науки, техніки, передового досвіду в практику діяльності архівних установ.